Кого Биг спаровáв, то чоловíк хай йіх ны розлучя′е
1. Вы′йшовшы стыль, прыхóдыть Вин в зэ′мню Іудéйську, йдýчы по Заіордáнню. І знов збырáйіцьця до Ёгó нарóд. І Вин, як і зáвшы, знов гучы′в йіх.
2. Пудыйшлы′ фарысéйі до Ёгó і спытáлы, спокýшуючы: «Чы мóжна мужыкóвы кы′даты свою′ жи′нку?»
3. Вин сказáв йім на гэ′тэ: «А якýю зáповыдь дав Моісéй?»
4. Воны′ сказáлы: «Моісéй позвóлыв пысáты розводнýю бумáгу і розвóдытысь».
5. Ісýс сказáв йім на гэ′тэ: «Гэ′то з-за тогó, шо вытэ′ нáдто нычóгы, напысáв вам гэ′ту зáповыдь.
6. Бо на почя′тку творíння Биг сотворы′в йіх як мужыкá й молоды′цю (Быт. 1, 27).
7. З-за гэ′того покы′нэ чоловíк бáтька свогó й мáтыра,
8. і прылы′пнэ до свэ′йі жи′нкы, і бýдуть воны′ однэ′ю плóттю (Быт.2, 24), то вжэ воны′ бýдуть ны двóе, а однá плоть.
9. То от, шо Биг злучы′в, то тогó чоловíк хай ны роздíлюе».
10. В хáты учынікы′ Ёгó знов спытáлы Ёгó про тóе сáмэ.
11. То Вин сказáв йім: «Хто розы′йдыцьця с свэ′ю жи′нкыю і возьмэ′ дрýгу, то той ужэ′ пошóв в псю′ю з éю;
12. і як жи′нка розы′йдыцьця с свойíм мужыкóм і пи′йдэ за дрýгого, то йдэ в псю′ю».
Ісýс благословы′ть дытэ′й
13. Прынóсылы до Ёгó дытэ′й, шоб Вин доткнýвся до йіх; а учынікы′ ны пускáлы тых, шо прынóсылы.
14. Пубáчывшы гэ′тэ, Ісýс став ныдовóльный і сказáв йім: «Пустíтэ дытэ′й, шоб прыхóдылы до Мынэ′, і ны мышя′йтэ йім; бо ля такы′х е Цáрыство Бóжэ.
15. Кажý вам прáвду: хто ны пры′ймэ Цáрыства Бóжого так, як дыты′на, то той ны попадэ′ в ёгó».
16. І, обня′вшы йіх, клав на йіх рýкы і благословы′в йіх.
[с. 117↑]
Ісýс і богáтый пудрóсток (молодэ′ць)
17. Як выхóдыв Вин в дорóгу, то нíхто пудбíг до Ёгó, впав пы′рыд Йім на колíна і спытáв Ёгó: «Учíтілю дóбрый! Шо мынí робы′ты, шоб добы′тыся вíчного бутьтя′?»
18. Ісýс сказáв ёмý: «Шо ты зовэ′ш мынэ′ дóбрым. Ныхтó ны дóбрый, оды′н онó Биг.
19. Вíдайіш зáповыді: «Ны вводь сыбэ′ в блуд», «ны забывáй», «ны крадь», «ны свідч ныпрáвыльно′», «ны обыжя′й (ны крывдь)», «шанýй свойíх бáтька й мáтыра» (Выход 20, 12—17).
20. Той сказáв на гэ′тэ Ёмý: «Всёгó гэ′того я дыржýсь змáлку».
21. А Ісýс, гля′нувшы на ёгó, понарáвыв (вподобáв) ёгó і сказáв ёмý: «Одногó тобí ныхватáе: іды′ і всэ, шо мáйіш, продáй і роздáй стáрцям (убóгым); і бýдыш мáты скáрбы на ныбысáх; і прыхóдь, іды′ зо мнóю, взя′вшы кры′жа».
22. То вин, зумíвшысь од гэ′того слóва, одыйшóв зажýраный, бо в ёгó булó вылы′кэ богáство.
Быдá богáтому
23. І, гля′нувшы окóла, Ісýс кáжэ свойíм учынікáм: «Як тя′жко богáтым ввыйты′ в Цáрыство Бóжэ».
24. Учынікы′ жахнýлысь од Ёгó слыв. Алэ′ Ісýс знов кáжэ йім на гэ′тэ: «Дíты! Як тя′жко попáсты в Цáрыство Бóжэ тым, хто нáдыцьця скорыстáтысь свойíм богáством!
25. Лёкш вырблю′довы пройты′ чы′рыз гухó в гóлцы, чым богáтому в Цáрыство Бóжэ».
26. Воны′ вэ′льмы дывовáлысь і говоры′лы пóмыз собóю: «То хто ж мóжэ вы′ратоватысь?»
27. Ісýс, огля′нувшы йіх, кáжэ: «Лю′дюм гэ′того нíяк зробы′ты, алэ′ ны Бóговы, бо Биг всэ мóжэ».
Мáтымуть нагрáду ты′йі, хто по свою′й вóлі став убóгым
28. І став Пытрó Ёмý казáты: «От мы покы′нулы всэ і пошлы′ с Тобóю».
[с. 118↑]
29. Ісýс сказáв ёмý на гэ′тэ: «Прáвду вам кажý: нымá ныкóго, хто покы′нув бы хáту, чы браты′в, чы сё′стрэй, чы бáтька, чы мáтыра, чы жи′нку, чы дытэ′й, чы зэ′мню з-за Мынэ′ і Йівáнгылійі,
30. і ны получы′в бы зáрэ, в гэ′тэ врэ′мне, як нас прыслéдують, в сто раз бильш хатэ′й, і браты′в, і сё′стрэй, і батькы′в, і матырéй, і зымнí, а в бýдушчому – вíчнэ жы′тте.
31. Мнóго хто, шо допíро пэ′ршы, то бýдуть остáтнімы, а остáтні – пэ′ршымы».
Ісýс трэ′тій раз прыдскáзуе про свойí мýкы і воскрысéніе
32. Як воны′ булы′ в дорóзы, йдýчы в Йірусалы′м, то Ісýс ішóв спэ′роду, а воны′ йшлы за Йім і жахáлысь, бо булó йім стрáшно. Поклы′кавшы дванаццытё′х, Вин знов став йім казáты про тóе, шо з Йім бýдэ:
33. «От мы вхóдымо в Йірусалы′м, і Сын Людськы′й бýдэ оддáный пэршосвяшчэ′ннікам і кнíжныкам; і засýдять Ёгó на смэрть, і оддадýть Ёгó язы′чнікам;
34. І назбыткýють з Ёгó, і бýдуть бы′ты Ёгó, і плёвáтымуть на Ёгó, і заб’ю′ть Ёгó; а на трэ′тій дэнь Вин воскрэ′снэ!»
Прóзьба Завыдíёвых сыны′в
35. Тоды′ пудыйшлы′ до Ёгó Завыдíёвы сыны′ – Я′ков і Іоáнн – і сказáлы: «Учíтель! Мы хóчымо, шоб Ты зробы′в нам тóе, шо мы попрóсымо».
36. Вин сказáв йім: «Шо вытэ′ хóчытэ, шоб я вам зробы′в?»
37. Воны′ сказáлы Ёмý: «Позвóль нам сíсты ко′ло Тэ′бэ, одномý по прáву рýку, дрýгому – по лíву, в Твою′й слáвы».
38. Алэ′ Ісýс сказáв йім: «Ны вíдайітэ, чогó прóсытэ. Чы вытэ′ мóжытэ пы′ты чя′шу, якýю Я п’ю, і хрысты′тысь хрыстóм, якы′м Я хрышчýсь?»
39. Воны′ на гэ′тэ сказáлы: «Мóжымо». То Ісýс сказáв йім: «Чя′шу, якýю Я п’ю, бýдытэ пы′ты, і хрыстóм, якы′м Я хрышчýсь, бýдытэ хрысты′тысь;
40. а позвóлыты сíсты в Мынэ′ по прáву й по лíву рýку – ны Я можý гэ′тым роспорады′тысь, а комý прышыхóвано».
[с. 119↑]
41. І, почýвшы гэ′тэ, остáтні дэ′сэть стáлы ныдовóльны Я′ковом і Іоáнном.
Хто хóчэ бýты пэ′ршым, хай стáнэ вам за слугý
42. А Ісýс, поклы′кавшы йіх, сказáв йім: «Вытэ′ знáйітэ, шо ты′йі, хто лы′чыцья князя′мы нарóдув, панýють над йíмы, і паны′ йíхы мáють власть над йíмы.
43. А в вас хай бýдэ ны гэ′так: хто хóчэ бýты би′льшый по′мыз вáмы, то хай бýдэ вам слугóю;
44. І хто хóчэ бýты пэ′ршым пóмыз вáмы, то хай слýжыть вам.
45. Бо й Сын Людськы′й прышóв ны ля тогó, шоб Ёмý служы′лы, а шоб послужы′ты і оддáты дýшу Свою′ на ратýнок мнóгых».
Ісýс рóбыть выдýшчым слыпóго Вартымíя
46. Прыхóдять воны′ в Йірыхóн. А як выхóдыв Вин з Йірыхóна с Свойíмы учынікáмы і мóрэм людэ′й, то кóло дорóгы сыдíв слыпы′й Вартымíй, Тымíюв сын, і просы′в, шоб ёгó подары′лы.
47. Почýвшы, шо гэ′то Ісýс Назаря′нэць, вин почя′в голоснó клы′каты Ёгó і казáты: «Ісýсэ, Сы′ну Давы′дув! Змы′луйся нáдо мнóю!»
48. Мнóго хто заставля′в Ёгó мовчя′ты; алэ′ вин шэ ёмч став галасовáты: «Сы′ну Давы′дув! Змы′луйся надо мнóю!»
49. Ісýс остановы′вся і сказáв, шоб ёгó поклы′калы. Клы′чуть слыпóго і кáжуть ёмý: «Ны бийсь, вставáй, клы′чэ тыбэ′».
50. Вин роспранýвся, встав і прышóв до Ісýса.
51. Ісýс спытáв ёгó: «Шо ты хóчыш, шоб Я зробы′в тобí?» Слыпы′й сказáв Ёмý: «Учíтель! Шоб я став бáчыты».
52. Ісýс сказáв ёмý: «Іды′, вíра твоя′ вратовáла тыбэ′». І вин одрáзу став выдýшчым і пошóв за Ісýсом по дорóзы.
[с. 120↑]
Поделитесь с Вашими друзьями: |